«Ви не матимете другого шансу,

щоб справити перше враження».

Коко Шанель

Навряд  знайдеться  багато людей, які наважаться заперечувати важливість першого враження. Воно часто визначає наше подальше ставлення до людини, чи організації.  

Проте, колеги, знайомі, сусіди найчастіше отримують шанс виправити перше неприємне враження, адже наше життя все ж з ними нерозривно пов’язане. А от компанії ризикують власним прибутком,  якщо недостатньо працюють над тим, щоб враження споживача від організації залишились позитивним, починаючи з першого дзвінка чи візиту в організацію.

Яскравим прикладом в моєму житті стали дві школи, які надають маркетингову освіту, організовуючи майстер-класи практикуючих спеціалістів з маркетингу та  PR  для своїх студентів: компанії А* та BeFirst Marketing School.

*не хочу поширювати антирекламу чи  наводити наклеп на школу. Хто знає, можливо у її організаторів просто був найневдаліший день в році і стільки непорозумінь є низкою випадковостей.

Компанія А, перше враження:

Знаходжу шлях до школи, яка знаходиться в 15 хвилинах від метро, намагаючись орієнтуватись на адресу, вказану на сайті та шукаючи вивіску з логотипом компанії (адже школа, яка навчає ефективним маркетинговим інструментам та рекламним технологіям просто повинна рекламуватись, чи не так?). Але ж ні, жодних вказівок, не зважаючи, що приміщення школи знаходиться у внутрішньому дворі і з вулиці його знайти складно. Більше того, коли ти знаходиш будівлю, ти підходиш до дверей, де єдине, що інформує про школу – лист А4, де чорними літерами написана назва школи.  

Перший стілець, на який я сідаю, виявляється зламаним. Проектор не налаштований (ні колір, ні розмір екрану). Кількість людей, які завітали на першу зустріч перевищує кількість стільців і власниця курсів не знаходить нічого кращого, аніж запропонувати тим, хто стоїть, влаштуватись на підвіконні…

Вже майже наприкінці майстер-класу (тут маю віддати належне здібностям власниці, а саме вона була спікером: 2 години спілкування були дуже позитивними та наповненими корисною інформацією) в будівлі зникає світло (і ніби ж не вина школи, але…). В доповнення до всього, дівчина, з якою я спілкуюсь щодо програми, говорить мені, що маркетинг – частина реклами, а зовсім не навпаки…

Їх вибачає дещо – школа щойно переїхала і не встигла облаштуватись…Але, але…Чому розпочинати навчання, якщо аудиторії не готові прийняти студентів і забезпечити їм більш-менш зручні умови навчання?...

BeFirst Marketing School:

Дорога від метро не така вже й довга – 10 хвилин, але йти не зовсім зручно:скрізь будівництво і зелені паркани. Але, дорога того варта: приміщення курсів знайти легко, бо з вулиці у двір мене направляли спеціальні вказівки. Приміщення повністю обладнане, я помітила 2 навчальні аудиторії і кухню для кава-брейків. До того ж, мені пропонують подивитись, як проходить навчання і побувати в одній з навчальних груп глядачем. Студентів забезпечують також блокнотом маркетолога, навчальним конспектом для записів…і до того ж, не плутають маркетинг з рекламою...

Сумнівів нема, на користь чого було здійснено вибір?

 

І, хоча об’єктивно, я розумію, що в школі А також чудова навчальна програма, і професіонали-спікери (це ж найголовніше), і, навіть,ціна дешевша, погодитись на навчання в ній мені заважає ось те перше враження…

 

 

 

 

Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE

Почалось все з довгої розмови та дуже логічних аргументів проти катання на велосипеді містом. Так-так, звісно наші дороги переповнені автомобілями,  нема обладнаних велосипедних доріжок, задоволення від поїздок запиленими трасами вкрай сумнівне. З цим важко не погодитись. Може, раціональність цих доводів мене й стримала,принаймні на декілька днів від цієї поїздки. Проте,так влаштовані люди…не можуть протистояти своїм бажанням. Думка подолати відстань Теремки – Оболонська набережна не покидала весь цей час. І тому я вирішила вдатись до того засобу, який частенько доводилось використовувати в дитинстві «зробити, а потім сказати»… І ось що вийшло…

 Велосипедна прогулянка (Теремки - Оболонська набережна)

Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE

 

Дорога до Оболонської набережної з Теремків дійсно шумна, запилена та через вимушені зупинки на тротуарах та переходах зайняла 2 години. Проте, після подолання Повітрофлотського проспекту та вулиці Гетьмана (колишня Індустріальна),  можна виїхати в паркову зону, а саме урочище Бабин Яр.

Соромно зізнатись, але я, киянка,  жодного разу не була в урочищі, знала тільки географічне розташування. Насправді тут  розкинувся величезний парк…і дивно, дуже дивно, що місце що бачило стільки людського горя тепер перетворилось на місце відпочинку киян. Не дарма ставлять пам’ятки, обеліски. Вони залишаються єдиним нагадуванням про минуле, яке має, обов’язково має знати кожна сучасна людина. Доречні слова Джорджа Сантаяни: «Той, хто не пам’ятає минулого, приречений на його повторення» .

На жаль, фотоапарату з собою взяти не здогадалась. Тому прикликала на допомогу Великий Гугл, щоб і ви, якщо не мали нагоди бачити Бабин Яр своїми очима, зрозуміли, що ж побачила сьогодні я.

Пам'ятник радянським громадянам і військовополоненим, розстріляним німецькими фашистами в Бабиному Ярі

Пам'ятник дітям, знищеним у Бабиному Ярі

 

Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE

Дорога моя була продовжувалась. Чудовий спуск привів мене до сходинок, що ведуть до Кирилівської церкви. Вперше дізналась про її існування з книги Лади Лузіної «Київські відьми», як і про Куренівську трагедію 1961, в пам’ять  про яку там же був встановлений обеліск. Обов’язково треба ще її відвідати (вже на своїх двох), адже зараз церква, в якій збереглись фрески кисті М.Врубеля, функціонує як музей.

Кирилівська церква

Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE

Ще через пів годи я таки доїхала до Оболонської набережної. Чудове місце для відпочинку, катання на велосипед та вечірніх прогулянок. Особливо це відчутно в будній день, коли доріжки набережної і парк вільні…Хіба це не щастя? Проїхатись таким спокійним  та тихим місцем, сховатись від палкою сонячного проміння в тіні древ, почути шелест листя над головою, відчути подих вітру та шум хвиль Дніпра.

Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE

А ще дивитись на білі та жовті лілії, що розцвіли біля самісінької води… (ці кадри вже був здатен вловити мій телефон)…

 

Ось в такий чудовий день вилилась порушена заборона.

 До того ж поїздка моя мала мету. Я таки завезла велосипед в майстерню, де його мають повністю оглянути і відновити…Щоб знову був у повній готовності до нових подорожей нашим містом…! І з цього дня, завжди братиму собою фотоапарат. І нехай моя мрія – подорож на велосипедах по Україні, залишається поки не здійсненою, такий огляд  Києва мені дуже до душі…

Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE

Вражена оперативністю Дмитра Золотухіна з публікацією посту про «Адскую политику». В доповнення до його інформації, вирішила опублікувати думки спікерів, які були ретельно зафіксовані мною в конспекті (за студентською звичкою).

Розпочалась зустріч з виступу Єгора Ланько і доповіддю «Як зібрати тисячі людей в одному місці через Інтернет?». Тут він використав термін «платформа і активація» і мав на увазі необхідність створення он-лайн спільноти, серед якої і будуть поширюватись повідомлення і розкручуватись певні заходи. Прикладом стала сторінка Facebook Барака Обами, якому в підготовці до нової виборчої кампанії 2012 вже зараз! створили майданчик для спілкування з прихильниками.

Цікавою для мене виявилась інформація про так звані «соціальні сходи» - розподіл користувачів Інтернету, залежно від того, як активно вони ведуть себе в мережі.  

 

Єгор нагадав також  про закономірність (90-9-1): 90% - читачі, вони цікавляться, переглядають, проте не створюють власний контент; 9% користувачів час від часу публікують нову інформацію (мабуть до них належу і я), проте пріоритетними для них є інші завдання; 1% - постійно створюють  новий контент, активно публікують, коментують, залучаються до обговорень.

В якості основних майданчиків для спілкування з публікою традиційно розглядались Facebook, Twitter, YouTube та В Контакте. Загальними порадами щодо контенту (Twitter) були наступні: самостійно публікувати повідомлення (тут мова йшла про політичних лідерів), вести діалог, а не монолог (бути на зв’язку, робити retweet та reply), уникати банальних фраз, писати про найцікавіше і регулярно (2-3 повідомлення в день), бути ввічливим, говорити про зрозумілі речі, добавляти хеш-теги (прикладом стала #Украина), гарно оформити аккаунт, скорочувати посилання.

 

В доповіді Артема Біденко «Атаки по конкурентам через рекламу та захист від зустрічних ударів» виділила для себе причини для атаки (агресія конкурента, відсутність інших можливостей, необхідність відволікти увагу від інших подій) та контратаки на конкурентів (захист від конкурентів та створення образу «ображеного і гнаного»). Питання, які Артем Біденко порадив задати перш ніж розпочати атаку по конкурентам:

Хто ваш конкурент, чи існує він?

Який коефіцієнт корисної дії ресурсів, витрачених на досягнення поставленої мети?

Чи не нашкодить реклама вашому власному іміджу?

Які мета та завдання атаки?

Як можна перевірити, чи цілі досягнуто?

Чи існують альтернативні варіанти, якими модна досягти цієї мети?   

 

Логічно продовжив тему Денис Богуш з темою «Атаки та загрози в політичних кампаніях», поділивши всі технології на:

·        «старі» (мислення малюнками, де показав цікаву колекцію політичних плакатів);

Як схоже, чи не так?

·        та «нові» (їх суть мені вловити не вдалося, проте це мають бути всі інші інструменти, які здатні «змінювати картини світу людей, впливати на всю країну»).

В якості захисту від атаки конкурентів Денис зробив наголос на стратегічних завданнях (ефективному прогнозування, розробки контрстратегій, розробки системи тактичного захисту) та тактичних (моніторинг, аналіз, оперативні відповіді у ЗМІ).  Прозвучала думка про необхідність існування «книги дискредитації», в якій було б описано, в чому ж вас можуть звинувачувати і відповідно, були б розроблені заходи, як цих звинувачень можна уникнути: знаючи негативні елементи, займатись позитивною практикою, а не взаємним поливанням брудом.

Цікаві фрази, що запам’ятались:

«Будь-які вибори – шахова дошка, на котрій ви маєте виграти».

«Якщо атака сильна, відповідь має бути ще сильнішою».

І відповідь на питання з залу: «А гея можно сделать президентом Украины? – Легко!».

«В Україні президентом не можна стати, не побувавши прем’єр-міністром».

І декілька фільмів, які порадили подивитись: «Плутовство», «День выборов», «Проект “Ельцин”», «Призрак». Їх переглядом і займусь в найближчий вільний час.

Інформація від Олега Покальчука, яку мені таки вдалось сприйняти, не зважаючи на надзвичайну складність змісту для непідготованої людини:

маніпуляція  – процес свідомого навіювання, що призводить до бажаної поведінки мас;

30% усіх людей вже підсвідомо готові піддаватись впливу, і більше того потребують його, саме вони становлять цільову групу впливу, оскільки схильні сприймати інформацію і передавати її іншим 70% людей, які мають імунітет до маніпуляцій.  

Інформація від Володимира Матвєєва, Тараса Березовського та Владислава Ваілова також виявилась цікавою та інформативною.

Загалом, в мене залишились дуже позитивні враження. Хоча, коли йшла на зустріч у «Вкусную Тему» сумнівалась, на скільки взагалі може сприйнятись та запам’ятатись інформація в рамках 10-15 хвилинної презентації.  Рада, що залишилась до кінця цієї зустрічі.

Велике дякую організаторам, подібний формат – найкращий спосіб зацікавити в такі програмі як Polit-PR.  

Довго роздумувала перед тим, як розпочати власні записи.

Усі раціональні аргументи за ведення блогу відкидались через просте: «а якщо не?». А якщо не вистачить бажання та часу публікувати нові пости? Чи якщо не буде про що писати? Чи якщо блог ніхто не буде читати?... і так далі.

 

Спитаєте, що змінилось?

Я побачила перед собою приклад людей, повних енергії, бажання розвиватись та робити життя цікавішим, кращим. Дивовижно, що до дій спонукали не приклади світових лідерів, не промови та цитати великих людей, а команда AIESECерів – ініціативних та амбітних юнаків та дівчат, які не мають сумнівів, або принаймні точно не задають собі питання «а якщо не?».  Вони діють, прагнуть, живуть.

Тож дякую AIESECерам за натхнення, яке ви подарували! Неймовірний заряд позитиву та ентузіазму, яким була пронизана атмосфера Leadership Development Seminar 2011 дозволив відкинути будь-які сумніви і рядки ніби самі лягли на аркуш.

 

В своїх записах я планую описувати заходи з маркетингу, PR та реклами (просто останнім часом таких набралось немало), культурні події, які відвідую чи в яких беру участь та багато іншого. Мотивує мене бажання дізнаватись нову інформацію від вас та ділитись тими знаннями, які отримую я.

 Сподіваюсь, нам буде цікаво разом, любі блогери та читачі! Чекайте нових публікацій.